У Щербанівській громаді відкрили Алею Героїв!
Сьогодні у Щербанівській громаді всі згуртувалися заради важливої для кожного з нас місії: відкрити алею слави та вшанувати світлу пам’ять наших земляків, нашого славного українського воїнства, наших нескорених захисників України.
Неймовірним болем відгукується в наших серцях втрата кожного з наших захисників: кращих синів і доньок України, які ціною власного життя наближають нас до перемоги.
Походний Олександр Іванович
13.04.1981-28.02.2022
Молодший сержант. Позивний «Тестюха». Проживав у селі Сапожине.
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації, Олександр пішов на війну добровольцем. Отримав тяжкі, несумісні з життям поранення внаслідок вогнепального поранення у селі Абазівка.
Олександр був найкращим батьком для своїх дітей та підтримкою для дружини. У цивільному житті Олександр працював на місцевому підприємстві. Походному Олександру назавжди 40 років.
Сафаров Алі Гасан огли (Самойлов Данило Олександрович)
20.08.1974 – 17.10.2022
Сержант військової частини А4007. Позивний «Алік».
Уродженець Азербайджану, місто Геранбой, проживав у селі Гора. Загинув від тяжких поранень у лікарні міста Яготин, Київська область, захищаючи територіальну цілісність та свободу України.
У Алі залишилися брати, батьки, дружина та син. Сафарову Алі назавжди 48 років.
Рутор Михайло Миколайович
30.09.1980 – 17.07.2023
Старший стрілець-оператор другого стрілецького відділення першого стрілецького взводу першої стрілецької роти, головний сержант в/ч А7312. Учасник АТО. Проживав у селі Розсошенці.
Виконуючи бойове завдання, вірний військові присязі, беручи участь в обороні держави та стримуванні військової агресії з боку російської федерації, трагічно загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Веселе Донецької області.
Нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО», нагрудним знаком «Ветеран війни — учасник бойових дій».
У Михайла залишились донька, сестра та батько. Михайлу Рутору назавжди 42 роки.
Єгунов Євген Ігорович
10.04.2002 – 22.03.2022
Навідник, військовослужбовець взводу 95 окремої десантно-штурмової бригади. Позивний «Сапсан». Проживав у селі Горбанівка.
У перші дні повномасштабного вторгнення брав участь у визволенні Київської області. Загинув у місті Торецьк Донецької області, захищаючи територіальну цілісність і свободу України. Нагороджений орденом «За мужність» (посмертно).
Футболіст, воротар, капітан місцевої команди «Вимпел». У Євгена залишилися бабуся, дідусь, мама та молодша сестра. Євгену Єгунову назавжди 19 років.
Мазняк Володимир Миколайович
16.02.1976 – 01.10.2023
Солдат, навідник гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону військової частини А1556. Проживав у селі Розсошенці. Позивний «Байрактар».
Учасник АТО. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, загинув внаслідок ворожого мінометного артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Новоданилівка, Запорізької області.
Нагороджений нагрудним знаком «За вірність народу України» ІІ ступеня, пам'ятним знаком «За воїнську доблесть», медаллю «Учасник АТО», медаллю «За участь в АТО».
У цивільному житті був столяром. У Володимира залишились сестра, донька, двоє онуків. Мазняку Володимиру назавжди 47 років.
Авксентєв Сергій Сергійович
22.06.1997 – 04.12.2022
Молодший лейтенант, Головний сержант розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону 66-ї Окремої Механізованої Бригади Сухопутних військ 3С України. Позивний "Курсант". Народився і виріс у селі Розсошенці.
Доброволець ЗСУ, воював в Донецькій, Луганській областях. Виконуючи бойове завдання, в Луганській області, отримав поранення несумісні з життям. Нагороджений нагрудним знаком (посмертно).
Завдячуючи своїм життям, Сергій евакуював більше сотні військових під час бойових дій у Мар’їнці. Громадський активіст, спортсмен, активно займався волейболом. У 2019 році у складі команди Щербанівської ТГ виборов І місце на Всеукраїнських змаганнях «Краща спортивна громада». Під час шкільних років був Президентом Розсошенської гімназії. У Сергія залишились батьки, сестра та дружина. Сергію Авксентєву назавжди 25 років.
Кісеєв Віталій Володимирович
09.06.1996 – 08.03.2023
Солдат, водій 3-го мінометного взводу мінометної батареї військової частини А7312, учасник АТО. Позивний «Кіса». Проживав у селі Розсошенці.
Отримав тяжкі поранення внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Антонівка Донецької обл., виконуючи бойове завдання. Серце воїна зупинилося у лікарні ім. Мечнікова м. Дніпро.
Нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки» від 09.10.2017 року, медаллю «За відвагу» від 02.12.2016 року, нагрудним знаком «За вірність народу України» 1 ступеня, нагрудним знаком «Шахта Бутівка» від 14.08.2017 року, нагрудним знаком «Хрест Патріота України» від 09.06.2023 року.
Вчився на пожежника. Громадський активіст, спортсмен, активно займався баскетболом. У Віталія залишилися дружина, син, батьки та два брати. Віталію Кісеєву назавжди 26 років.
Середа Микола Олександрович
03.08.1985 – 16.10.2023
Солдат, гранатометник 2-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 3-ої десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А2582. Позивний «Середа». Проживав у селі Великий Тростянець.
Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, за її свободу і незалежність загинув на полі бою внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Вербове, Пологівського району, Запорізької області.
У цивільному житті працював у сільському господарстві. Обожнював риболовлю. У Миколи залишились кохана, брат, сестра, племінники та батьки. Середі Миколі назавжди 38 років.
Сахаров Анатолій Сергійович
16.10.1978 – 24.10.2023
Старший солдат, старший навідник 1-го мінометного взводу мінометної батареї 1-го штурмового батальйону військової частини А4010. Проживав у селі Великий Тростянець.
Пішов на війну добровольцем. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, за її свободу і незалежність загинув під час ведення бойових дій поблизу с. Кліщіївка, Донецької області.
У цивільному житті Анатолій працював будівельником за кордном. 26 лютого мав вже прибути в Польщу, але війна внесла свої корективи у його життя. У Анатолія залишилися батьки, брати та син. Сахарову Анатолію назавжди 45 років.
Вшанувати пам’ять Героїв можна за адресою: с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2В. Вічна слава Героям!
