Історія людини, яка опинилася у ситуації домашнього насильства
За даними дослідження журналу НВ, 97,3% респондентів вважають, що в Україні існує проблема домашнього насильства. 10,2% опитаних зізналися, що коли-небудь і самі чинили фізичне насильство по відношенню до своїх близьких, проте згодом зрозуміли, що діяли погано. 1,8% заявили, що скоювали такі дії, проте не вважають це насильством.
У дитинстві я стикалася з домашнім насильством. Зокрема, була жертвою психологічного тиску з боку батька. На людях він грав роль ідеального чоловіка і батька. Але при цьому міг публічно принизити, вказати на "недоліки" зовнішнього вигляду, наприклад, на зайву вагу в мами, або на поведінку. Вдома він виливав усю накопичену агресію та злість — не такий порядок у квартирі, ми, діти, ледащі, нічого не робимо, криворукі — нічого не вміємо робити. Називав мене, доньку, "чмом". Виявляв неповагу до потреб сім'ї, обезцінював наші зацікавлення, особистісні якості. Складалось враження, що сім'я для нього — це повинність, бо у кожного чоловіка, що себе поважає, мають бути дружина і діти. Такого очікували від нього його батьки, так має бути. Також він агресивно виявляв емоції, злість, коли я чи мій брат не відповідали його очікуванням. Наприклад, у поведінці, навчанні, виборі вільного часу. Він не хотів проводити час зі своїми дітьми — я постійно відчувала, що є тягарем для нього. Він не проявляв доброти, ніжності. Коли були меншими, міг карати за щось, вдарити шкіряним ременем. Ніколи не хвалив за досягнення, зневажав їх, порівнював з іншими. З великим небажанням долучався до виховання. Зазвичай, але не завжди, це був крик, якщо ми чогось не розуміли.
Загалом, асоціація з дитинством, підлітковим періодом — це крики, приниження, невдоволення з боку батька, бажання заховатися і стати невидимою. І мама, яку хотілося захистити, яка плакала так, щоб ніхто не бачив, і пила "серцеві" ліки. Ситуація емоційно змінилася у мої 30 років. Ми з братом переїхали на іншу квартиру. Я почала займатися психотерапією. Перша сказала батькові, що його люблю. Навчила обіймати, цілувати. Почула від нього, щоб він мене любить. І брата теж. Його ставлення теж змінилось, стало набагато теплішим. Якщо раніше він ревносно ставився, коли треба було витрачати гроші на сім'ю, то зараз сам пропонує допомогу з ремонтом у квартирі. Або оплачує таксі, якщо пізно повертаюсь додому. До досягнень нас, дітей, ставиться з повагою і захопленням.
